1

Боротьба з аґентурою:Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН

в Тернопільщині1946�1948

ЛІТОПИС УПАТом 46

Книга 3

2

LITOPYS UPAVOLUME 46

Toronto�L’viv Published by “Litopys UPA” 2007

Struggle against Agentura:Protocols of Interrogation of the OUN SB

in Ternopil Region1946�1948

Book 3

Editor Petro J. Potichnyj

With English Introduction

3

ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇТОМ 46

Торонто�Львів Видавництво “Літопис УПА” 2007

Боротьба з аґентурою:Протоколи допитів Служби Безпеки ОУН

в Тернопільщині1946�1948

Книга 3

Редактор Петро Й. Потічний

З англійським вступом

4

ВИДАННЯОБ’ЄДНАННЯ КОЛИШНІХ ВОЯКІВ УПА США І КАНАДИ

ТАТОВАРИСТВ КОЛИШНІХ ВОЯКІВ УПА

ІМ. ҐЕН. ХОР. ТАРАСА ЧУПРИНКИ В США І КАНАДІ

ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

Редаґує колеґіяВідповідальний редактор

Петро Й. Потічний

Copyright: © 2007 by Litopys UPAISBN: 978�1�897431�03�0 (Сanada)ISBN: 978�966�2105�00�1 (Ukraine)

Обкладинка роботиМистця Мирона Левицького

Cataloguing in Publication data:Litopys UPA – Borot’ba z agenturoiu: Protokoly dopytiv Sluzhby Bezpeky OUNv Ternopil’shchyni 1946�1948. Book 3 / Potichnyj, Petro J. Toronto�Lviv:V�vo Litopys UPA, 2007.

896 p: ill. Ports: 24 cm.(Litopys Ukrains’koi Povstans’koi Armii, t. 46, Book 3)

Added title page in English: Struggle against Agentura: Protocols of Interrogation ofthe OUN SB in Ternopil Region 1946�1948. Book 3.Includes illustrations & index.ISBN: 978�1�897431�03�0

1. Sluzhba Bezpeky OUN.2. OUN Security Service.3. Ternopil Region – Ukraine.4. Ukrains’ka Povstans’ka Armiia.

I. Potichnyj, Petro J. 1930 –II. Kylyn–Dudar, Stephania H. 1931 – 1992II. Series.

DK 803.U5S35 [DK 508. 79 L5 t. 46]

5

Фундатором видання цього тому є

Головна Управа, Станиця Нью Йоркта Станиці Пассейк і Ірвінґтон, Нью Джерзi

Об‘єднання Колишніх Вояків УПА США і Канади(ОКВ УПА)

таОб‘єднання Бувших Вояків Українців Америки

(ОБВУА)для

вшанування полеглих вояків УПА

До сторіччя від дня народженняРомана Шухевича

1907� 2007

Обі організації тісно співпрацювали в СуспільнійСлужбі Комбатанта з метою надавати допомогу

потребуючим колишнім воякам українських армій.До цієї співпраці найбільше причинився довголітній

голова ОБВУА Осип Труш.

6

KИЛИН – ДУДАРСтефанія Григорівна

(1931 – 1992)

7

Боротьба з аґентурою. Книга третя.

Даний том переслухань СБ ОУН в Тернопільщині, як і два попе�редні тт. 43–44, складається з документів і матеріялів (т.зв. архів“Запорожця”, віднайдений в околицях сс. Пліхів та Краснопуща,Бережанського р�ну Тернопільської області), які були свого часу за�ховані повстанцями, та майже п’ять десятиліть, аналогічно до мате�ріялів з “Озернянського архіву”, перебували закопані в алюмінієвиxбідонax глибоко в землі. Про сховок в лісі на межі Тернопільщини іЛьвівщини та на цвинтарі в с. Краснопуща знала лишень пані Стефа�нія Дудар, по�чоловікові – Килин, яка понад 40 років тримала цю таєм�ницю в собі. В 1949 році, коли повстанці закопували свої архіви, вони,знаючи, яка доля чекає на них, взяли в свідки 18�річну школярку, якачасто допомагала їм в перенесенні ґрипсів та на обійсті матері якоїбула їх криївка. Повстанці надіялися, що молода дівчина буде позапідозрінням радянських органів безпеки1 і зможе дожити до незалеж�ності України та відтак передати документи у власність УкраїнськоїДержави. Майже так воно і сталося – Стефанія Григорівна Дудар–Ки�лин виконала повстанський наказ. З плином часу, в 1991 році, коливажка недуга почала даватися взнаки, звірилася п. Стефанія зі своєютаємницею чоловікові Ярославові Килину та братові Василеві Дудару,які відтак відкопали обидва архіви в листопаді цього ж року. Довідав�шись про викопані бідони з документами, п. Григорій Баран, директормузею “Зборівська Битва”, в початках 1994 р. відвідав п. Василя Дуда�ра в с. Пліхів і відтак написав коротеньку статтю про цю знахідку врайонній газеті “Зборівська Дзвіниця” (№3, від 18.01.1994 р.), внас�лідок чого широкий загал дізнався про віднайдення повстанськогоархіву. Згодом це привело до розпорошення матеріялів по різних ор�ганізаціях. Більшість документів п. Степан Андрусишин перевіз назберігання до обласного відділення Української РеспубліканськоїПартії в м. Тернополі, а опісля вони потрапили до голови Тернопі�льського Крайового Братства ОУН–УПА “Лисоня” п. Петра Касінчука,який, по тривалому зберіганні їх, в 2006 році передав ориґінали до

1 За інформацією Василя Дудара, його батько, Григорій Дудар, колишнійУСС, активно підтримував повстанців, але через провокативну діяльність аґенту�ри МҐБ з фальшуванням документів і свідчень був заарештований СБ ОУН тазліквідований. Через декілька місяців після цього вищим проводом СБ булопроведено додаткове слідство, яке виявило підступ МҐБ та офіційно вибачило�ся перед родиною Дударів. Згодом, мама Василя Дудара дала згоду на побудо�ву криївки в себе під хатою. Доречі, ця криївка не була викрита радянськимирепресивними органами і була засипана господарями щойно на початку 1990�хроків.

8

архіву Центру Досліджень Визвольного Руху (ЦДВР) у Львові, де наданий час (2007 р.) вони зберігаються у фонді “Служба безпеки ОУН”,а фотокопії усіх документів до видавництва “Літопису УПА” з метою їхподальшої публікації та оприлюднення для широкого загалу до�слідників та читачів. На жаль, ці матеріяли ми отримали вже тоді, ко�ли тт. 43–44 були надруковані.

Структура подання матеріялів т. 46 аналогічна до сруктури тт. 43–44. Документи подаються у повній відповідності до дат за районами,а саме: Великі Дедеркали, Вишнівець, Збараж, Золотники та Креме�нець, хоч деякі із них, як, наприклад, справа Олександра Олексюка зКременецького р�ну, повністю пов’зана зі справами Анни Браслав�ської, Прохора Довгалюка і Петра Смикуржевського з Великоде�деркальського р�ну та справою П – О, яка включає в себе повідомлен�ня та протоколи відразу з кількох районів – Великодедеркальського,Вишнівецького, Кременецького, Почаївського та Шумського, тобто,практично, зі всіх районів північної Тернопільщини. Так само, “Спра�ва Юди” включає в себе матеріяли з різних районів, як Золотники,Підгайці, Бережани, Козова і Козлів.

Окремі протоколи цієї книги, як, наприклад, “Справа Юди”, в пов�ній мірі перегукуються з матеріялами, вже надрукованими в т. 43“Літопису УПА”, де в багатьох протоколах згадується ім’я пров. “Жара”і його діяльність в провокативних боївках МҐБ, та в т. 44, зокрема, з“Протоколами переслухання Олекси Петровича Войтини та ПавлаПетровича Войтини”. Всі ці матеріяли взаємопов’язані та допома�гають прослідкувати зрадницьку діяльність Василя Магдія (“Жар”,“Доля”), який, виконуючи функції Окружного референта СБ, був та�кож таємним аґентом МҐБ і, як такий, спричинив дуже багато шкодивизвольному рухові. В тт. 43 – 44 правдиві імена, як самого “Жара”–“Долі”, так і осіб, пов’язаних з ним, не були ідентифіковані. Цю про�галину заповнюють документи цього тому, які не тільки розкриваютьправдиві прізвища зрадника та його аґентурної мережі, а тежокреслюють спосіб та підхід його аґентурних дій. Також варто звер�нути увагу, що усіма справами, дотичними діяння Василя Магдія, до їхостаточного завершення, займався слідчий СБ “888”, якого справж�нє прізвище, на жаль, ще не вдалося розкрити.

Дуже цікавими треба також вважати переслухання трьохсхоплених радянських функціонерів, двох росіян і українця, Олексан�дра М. Потьомкіна (в ориґіналі прізвище подається як Патьомкін),аґента МҐБ, Дмитра І. Шивандронова, оперуповаженого ББ НКВД, таПавла К. Литвиненка, працівника МВД і аґента МҐБ. Ці документиподають інформації про способи рекрутування, вишкіл і підготовку

9

людей для ведення аґентурної праці спеціяльно в умовах ЗахідноїУкраїни. Між іншим, дуже вражає з якою жорстокістю, цинізмом і навітьшантажем вищі чини радянських силових структур керували своїмилюдьми на нижчих посадах. Нехтування законів, повне попирання правлюдини, корупція, хабарництво і мародерство яскраво віддзеркаленів діяльності усіх без виїмку радянських державних структур.

В документах цього тому згадуються також заходи ОУН(м) відно�вити свою підпільну сітку в Україні. Це видно, наприклад, з протоколудопиту Петра Васильовича Смикуржевського2 та “Справи П–О”. Ці по�дії відбувалися в північних районах Тернопільщини, де в половині жо�втня 1946 року заходами МҐБ було створено псевдо�мельниківськуорганізацію, метою якої було розколоти український визвольний рухта спричинити в ньому самопоборювання. В керівництво цієї органі�зації МҐБ залучило Петра Смикуржевського, колишнього “бульбівця”,брат якого, Володимир, був свого часу провідним діячем ОУН(м) вКременеччині, а відтак хорунжим в Українському Леґіоні Самооборо�ни. Отже, від самого початку ця організація опинилася під повноюконтролею МҐБ, яке використовувало її проти ОУН(б) та підпілля, атеж для виявлення “неблагонадійного елементу” серед мешканцівсуміжних районів Тернопільщини і Рівненщини, де свого часу бувсильний рух “бульбівців” та ОУН(м).

Як відомо з інших джерел, ОУН(м) в цей час мала своїхпредставників в Україні. В 1948 році в Україну, чи може Польщу,відійшов Володимир Дідович (“Шелест”) із “спеціальною місією” іповернувся до Мюнхена щойно в серпні 1955 року.3

2 Це прізвище виступає в різних видозмінах. Михайло Каркоць–Вовк, усвоїй книжці “Від Вороніжа до Українського Леґіону Самооборони.Рівне,“Каліграф”, 2002, ст. 127 пише про хор. Володимира Смакуржевського (“Трояна”),брата Петра, який загинув в загадкових обставинах в Гановері, Німеччина.

3 Василь Михальчук і Василь Нагірняк, упор. Біла книга ОУН на зламі ХХ іХХІ століть. Київ, Видавництво “Кий”, 2006, ст. 48. Там само в книзі також згаду�ються імена Остапа, Котя і Чалого, як теж Михайло Остапчук (“Клен”) та ДмитроФурманець (“Лесик”), які були вислані в Україну Крайовим уповноваженимПУН�у. Згадка про “Шелеста”, “Мороза” і “Маму” появляється також в книзі ІгораГалаґіди Prowokacja “Zenona”. Geneza, przebieg i skutki operacji MBP o kryptonimie“C–1" przeciwko banderowskiej frakcji OUN i wywiadowi brytyjskiemu (1950–1954).Warszawa, Instytut Pamięci Narodowej, 2005, ст. 94–97. Про “Шелеста”, якзавербованого аґента польських спецслужб під псевдонімами “Болєслав” і“Владислав Ковальскі” є обширна згадка в книзі Ґжеґожа Мотикі, SłużbyBezpieczeństwa Polski i Czechosłowacji wobec Ukraińców 1945–1989 (Warszawa:Instytut Pamięci Narodowej, 2005), ст. 221, 229–233, 235, 237–239. В цій згадціговориться, що “Шелест” повернувся до Німеччини у 1955 році. Згадуються тамтакож “Коть”, “Чалий”, Остапчук, та Фурманець та інші. Це була т.зв. “операціяпавуки” (Operacja Pająki), яка мала за завдання розробити ОУН(м).

10

Наприкінці книги, в розділі “Додатки” подаємо повідомлення просмерть окремих керівників підпілля, які загинули на терені Терно�пільщини в результаті зради, зокрема, Василя Магдія. Ці матеріялилюб’язно надано видавництву “Літопис УПА” п. Богданом Пителем зТернополя і походять вони з віднайдених наприкінці квітня 2007 рокув лісі коло с. Петриків Тернопільського р�ну повстанських архівів“Калини” і “Тернини”. Тут також поміщено витяг із документу МВД/МҐБ, який точно підтверджує, що Василь Магдій (“Жар”) був прово�катором і був знищений в результаті спецоперації СБ ОУН.

З огляду на те, що матеріяли т. 46 тематично і часово повністюперегукуються з матеріялами тт. 43 – 44, не подаємо окремого спис�ку слідчих СБ ОУН чи функціонерів радянських спецслужб. Зреш�тою, всі вони подані у географічно�іменному покажчику при кінцікниги та у т. 44.

Слід відмітити, що завдяки старанням п. Петра Касінчука зм. Тернополя та п. Івана Кужди з с. Купчинці Козівського р�ну Тер�нопільської обл., документи доповнено фотоілюстративним ма�теріялом.

Підготовку книги, зокрема, набір, макетування та укладення гео�графічно�іменного покажчика забезпечив д�р Ігор Гомзяк. Також,всебічну допомогу у підготовці та появі даної книги надавав панМикола Кулик. Усім, хто спричинився до появи цього тому, нале�жить велика подяка за цю віддану працю.

Петро Й. Потічний

∗ ∗ ∗

11

The Struggle against the Agentura: Book Three

Like the preceding vols. 43 and 44, the present volume of SBOUN interrogations in the Ternopilí region consists of documents andmaterials (the so-called ìZaporozhetsíî archive unearthed in the vici-nity of the villages of Plikhiv and Krasnopushcha in Berezhany raion,Ternopilí oblast) which were buried by the Ukrainian insurgents. Likethe materials from the ìOzernaî archive, they remained hidden inaluminum canisters deep in the ground for nearly five decades. Theonly person who knew about the cache in the forest on the borderbetween Ternopilí and Lviv regions and the one in the cemetery loca-ted in the village of Krasnopushcha was Stefaniia Hryhorivna Dudar(married name: Kylyn) who had kept the hiding place of this archive asecret for more than forty years.

When the insurgents, realizing the fate that awaited them, wereburying their archives in 1949, they took as a witness an 18-year-oldschoolgirl, who often helped them pass secret messages or by workingon her motherís homestead, where their hideout was located. Theinsurgents hoped that the young girl would remain beyond the suspi-cion of the Soviet security organs,1 live to see Ukraineís independence,and then hand over the documents to the Ukrainian State.

Things turned out almost exactly as the insurgents had planned.Stefaniia Dudar-Kylyn carried out the insurgentsí order. In 1991, whenher health began to decline because of serious illness, she revealedher secret to her husband Iaroslav Kylyn and her brother Vasylí Dudar,who then dug up both archives in November 1991. When Hryhorii Ba-ran, director of the Zboriv Battle Museum [Muzei ìZborivsíka Bytvaî],learned about the unearthed canisters of documents, in early 1994 hepaid a visit to Vasylí Dudar in the village of Plikhiv. Afterwards, he wrotea short article about this discovery, which was published in the raionnewspaper Zborivsíka Dzvinytsia (no. 3, 18 January 1994). As a result,the broad public learned about the discovery of the insurgent archive.

1 According to information provided by Vasylí Dudar, his father Hryhorii Dudar,a former member of the Ukrainian Sich Sharpshooters (USS), actively supportedthe insurgents. However, as a result of the provocative activity of the MGB agentura,which falsified documents and testimonies, he was arrested by the SB OUN andliquidated. A few months later, the higher SB leadership conducted anotherinvestigation that revealed the MGB deception, and an official apology was issuedto the Dudar family. Eventually, Vasylí Dudarís mother gave her permission for ahideout to be constructed underneath her house. The hideout was never disco-vered by the Soviet organs of repression, and the owners filled it up with earth onlyin the early 1990s.

12

In time, the materials were dispersed among various organizations.Stepan Andrusyshyn brought most of the documents for safekeepingin the oblast branch of the Ukrainian Republican Party in the city ofTernopilí. Later they ended up in the possession of Petro Kasinchuk ,head of the Ternopilí Territorial Brotherhood of the OUN–UPA (ìLy-soniaî). After storing them briefly, in 2006 Kasinchuk forwarded theoriginals to the archive at the Centre for Research on the LiberationMovement (TsDVR) in Líviv, where they are currently (2007) stored inthe collection ìThe OUN Security Service.î Photocopies of all the do-cuments were forwarded to the Litopys UPA publishers with the goalof publishing and making them known to broad circles of scholars andreaders. Unfortunately, we received these materials after vols. 43and 44 were printed.

The materials featured in vol. 46 are structured the same way asthose contained in vols. 43 and 44. The documents are published incomplete correspondence with dates and raions, namely: Velyki Deder-kaly, Vyshnivetsí, Zbarazh, Zolotnyky, and Kremenets.í However, someof them, e.g., the case of Oleksandr Oleksiuk from Kremenetsí raion,are wholly connected to the cases of Anna Braslavsíka, Prokhor Dovha-liuk, and Petro Smykurzhevsíkyi from Velyki Dederkaly raion and the P–Ocase, which contains announcements and interrogation reports fromseveral raions: Velyki Dederkaly, Vyshnivetsí, Kremenetsí, Pochaiv, andShumsíke, i.e., practically from every raion in the northern part of Terno-pilí region. Similarly, the ìIuda Caseî includes materials from variousraions, such as Zolotnyky, Pidhaitsi, Berezhany, Kozova, and Kozliv.

Individual interrogation reports in this volume, e.g., the ìIudaCase,î fully correspond to materials already published in vol. 43 ofLitopys UPA, in which the name of leader ìZharî and his activity in theMGBís provocateur fighting groups are mentioned in many inter-rogation reports, and in vol. 44, particularly the ìReports on theInterrogation of Oleksa Petrovych Voityna and Pavlo Petrovych Voityna.îAll these materials are interconnected and help trace the traitorousactivity of Vasylí Mahdii (ìZhar,î ìDoliaî) who, in carrying out the func-tions of Okruha Responsible Leader of the SB, was also a secretagent of the MGB and, as such, inflicted much damage on theUkrainian liberation movement.

In vols. 43 and 44 the real names of ìZharî–ìDoliaî and theindividuals who were linked with him were not identified. This lacunahas been filled by the documents contained in the present volume,which not only reveal the real surname of the traitor and the names ofthe people in his agentura network, but also describe the method and

13

approach behind his agentura activities. It is also worthwhile notingthat all the cases tangential to the activities of Vasylí Mahdii, until theirultimate termination, were under the control of SB investigator ì888îwhose real surname, unfortunately, has not been identified.

The interrogations of three captured Soviet officialsótwo Russiansand one Ukrainian: MGB agent Aleksandr Potíomkin (in the original hissurname is listed as Patíomkin); Dmitrii Shivandronov, an officer of thecriminal investigation department of the BB NKVD (Struggle againstBanditry of the Peopleís Commissariat of Internal Affairs), and PavloLytvynenko, an MVD staffer and MGB agentóare also extremely inte-resting. These documents provide information on the recruitment me-thods, training, and preparation of people for conducting agentura workspecifically in the conditions of Western Ukraine. What is most strikingabout these materials is the degree of brutality, cynicism, and evenblackmail with which the higher ranks of the Soviet power structurescontrolled their subordinates. Disregard for the law, the utter tramplingof human rights, corruption, bribery, and looting are unmistakablyreflected in the activity of all Soviet state structures without exception.

The documents in this volume also reveal the measures that wereadopted by the OUN(M) to renew its clandestine network in Ukraine.This is evident, e.g., in the report of the interrogation of PetroSmykurzhevsíkyi2 and the ìCase of P–O.î These events were takingplace in the northern raions of Ternopilí region, where in mid-October1946 the MGB created a pseudo-Melnykite organization whose goalwas to split the Ukrainian liberation movement and generate an internalstruggle. The MGB recruited to the leadership of this organizationPetro Smykurzhevsíkyi, a former member of the Taras Bulba-Borovetsímovement, whose brother Volodymyr was at one time a leading figureof the OUN(M) in the Kremenetsí area and later, Second Lieutenant inthe Ukrainian Self-Defense Legion. Therefore, from the very outsetthis organization was under the complete control of the MGB, whichexploited it against the OUN(B) and the underground, and also inorder to expose ìunreliable elementsî among the inhabitants ofadjacent raions in Ternopilí and Rivne regions, where a strong Bulbamovement and the OUN(M) had at one time existed.

As other sources indicate, during this period the OUN(M) had itsown representatives in Ukraine. In 1948 Volodymyr Didovych (ìShelestî)

2 This surname appears in a number of variants. On p. 127 of his book VidVoronizha do Ukrainsíkoho Legionu Samooborony (Rivne: Kalihraf, 2002) MykhailoKarkotsí-Vovk writes about Second Lieutenant Volodymyr Smakurzhevsíkyi (ìTroianî),the brother of Petro, who was killed in mysterious circumstances in Hanover, Germany.

14

entered Ukraine, or perhaps Poland, with a ìspecial missionî andreturned to Munich only in August 1955.3

In ìAddenda,î the final chapter of the book, we included an anno-uncement about the death of individual underground leaders, who werekilled in the Ternopilí region as a result of betrayal, in particular byVasylí Mahdii. These materials, which were graciously offered to theLitopys UPA publishers by Bohdan Pytelí of Ternopilí, come from theìKalynaî and ìTernynaî insurgent archives that were unearthed in April2007 in the forest near the village of Petrykiv, Ternopilí raion. Also in-cluded is the extract from an MVD/MGB document that definitively con-firms that Vasylí Mahdii (ìZharî–îDoliaî) was a provocateur, who wassubsequently liquidated as a result of an SB OUN special operation.

In view of the fact that thematically and chronologically the ma-terials contained in vol. 46 fully dovetail with the materials in vols. 43and 44, we did not include a separate list of SB OUN investigators orfunctionaries of the Soviet secret services. All these names are listedin the geographic-name index at the end of this book and in vol. 44.

Thanks to the efforts of Petro Kasinchuk of Ternopilí and IvanKuzhda from the village of Kupchyntsi in Kozova raion, Ternopilí oblast,the documents are supplemented by photographs.

The book was prepared for print by Dr. Ihor Homziak, who wasresponsible for the computer typesetting, layout, and the name index.We extend our heartfelt thanks to Mykola Kulyk for his all-round supportin the preparation and publication of the present volume. We owe aseparate debt of gratitude to everyone whose dedicated assistancehelped turn this latest publishing project into a reality.

Petro J. Potichnyj

3 Vasylí Mykhalíchuk and Vasylí Nahirniak, comps., Bila knyha OUN na zlami XXi XXI stolití (Kyiv: Kyi, 2006), p. 48. On the same page the authors mention the namesìOstapî, ìKotíî, and ìChalyiî as well as Mykhailo Ostapchuk (ìKlenî) and DmytroFurmanetsí (ìLesykî), who were sent to Ukraine by the Krai Representative of thePUN. References to ìShelestî, ìMorozî, and ìMamaî also appear on pp. 94-97 inIhor Halagidaís book Prowokacja “Zenona”. Geneza, przebieg i skutki operacji MBPo kryptonimie “C–1” przeciwko banderowskiej frakcji OUN i wywiadowi brytyjskiemu(1950–1954), published by Instytut Pamięci Narodowej in Warsaw in 2005. There is alengthy passage about ìShelestî being a recruited agent of the Polish secret services,known under the pseudonyms ìBoleslawî and ìWladyslaw Kowalskiî in GrzegorzMotykaís book Służby Bezpieczeństwa Polski i Czechosłowacji wobec Ukraińców1945–1989 (Warsaw: Instytut Pamięci Narodowej, 2005), pp. 221, 229–233, 235,237–239. There the author writes that ìShelestî returned to Germany in 1955. He alsomentionsìKotíî, ìChalyiî, Ostapchuk, Furmanetsí, and others. This was the so-calledìSpider Operationî (Operacja Pająki) whose task was to exploit the OUN(M).

15

ПРОТОКОЛИ ДОПИТІВ СБ ОУН

16

17

I. ВЕЛИКОДЕДЕРКАЛЬСЬКИЙ РАЙОН

№ 1/I�1

Протокол допиту Анни Кирилівної Браславської ∗

Р. 31Справа ч.: ...Браславська АннаСанітарка УПА “Катя”С/о МГБ

Р�н В. ДедеркалиДня, 19.8.1947 р.

ПРОТОКОЛ ДОПИТУ

Браславська Анна, дочка Кирила іФедори, ур. 1922 р. в с. Тилявці,В. Дедеркальського р�ну, Терно�пільської обл., українка, мало�грамотна, рільничка, незамужня.Санітарка УПА – “Катя”.С/о МГБ від 17.7.1947 р.

Я, Браславська Анна, дочка Кирила і Федори, ур. 1922 р. вс. Тилявці, В. Дедеркальського р�ну, Тернопільської області. Живучисиротою, бо батька я зовсім не пам’ятаю, а мати померла, як я вжетрохи підросла, мене сусіди забрали і виховували. В них я пасла худобу.Коли вже підросла, а був у мене ще старший брат, ми обоє перейшлина господарку (брат також служив) й почали самі господарити. Братмій був дуже працьовитий і спокійної вдачі, так, що ми дуже скоро нановій господарці розжилися. Він почав купляти багато різнихукраїнських книжок, журналів та газет. Він вів в селі освідомлюючупрацю серед молоді, також я дещо від нього навчилася.

В 1942 р., коли прийшли німці, я довідалася, бо почав меншепередо мною конспіруватися, що він працює в Організації, бо частодо нього приходили озброєні хлопці і він з ними кудись ходив іповертався часом через кілька днів. Рівнож до нього дуже часто

∗ В інших протоколах, поміщених у цьому томі, прізвище подають – Брацлавська.

18

приходили якісь жінки. Вони пізніше познайомилися з моїм братомчим хлопці і стали нав’язувати дружбу зі мною через брата. Опіслявтягнули мене до Організації.

Я з великим захопленням і радістю почала працювати з ними вЖСУ. Якоїсь конкретної роботи в Організації не займала, тому щобула малограмотна, а робила все по дорученні (була переважнозв’язковою та переводила в себе в селі різні збірки на Організацію).

З приходом більшовиків у 1944 р., з перших же днів, “заград�отряд” арештував мого брата та за кілька днів пограбили господарку,знищили хату й почали питати у людей за мною. Я почала жити посусідах й дальше помагала в роботі як могла. Хотіла завжди пімститисяна більшовиках за брата, який в цей час сидів у в’язниці.

Внедовзі мене люди почали боятися[:] не хотіли тримати, бобоялися, щоб не потерпіли від більшовиків (до мене майже щоночіприходили по справах повстанці) і через короткий час я не моглазнайти собі в селі квартири.

Я рішила піти у відділ УПА. На початку місяця жовтня 1944 р. япішла до сотенного Бистрого, розповіла йому про своє життя іобставини. Він питав про мене ще у своїх стрільців, які ствердили моїслова, і він мене прийняв у сотню за санітарку. Однак мені у відділідовго не [по]щастило бути, бо в бою в с. Потуторів (В. Дедеркали) язістала ранена в руку і після цього довший [час] я лікувалася. Коли явже могла піднести руку, (була перебита кість), прийшла в своє село йпочала ночувати по сусідах, а вдень ремонтувала по трохи свою хату.Думала сидіти в ній, бо сусіди не хотіли вже тримати, казали, що вжеїм докучило, а при цьому до села майже більшовики не приїжджали,отже я могла спокійно жити вдома. Рівнож в цей час ([з ]початку 1945 р.)були сильні повстанські рухи. До мене почали знову дуже частоприходити повстанці, а найчастіше заходив рай. комендант СБ зісвоїми бойовиками. Також приходилі і з[]інших референтур, які дужечасто висилали мене в розвідку або на зв’язок, також збирала в селідеякі речі, які були потрібні повстанцям – та взагалі робила те, щомені приказували повстанці. Це все я робила з великою охотою.

В м�ці серпні 1945 р. в моєму селі став гарнізон і зараз на третійдень почали питати й шукати за мною. Коли я довіда[ла]ся про це,зараз вступилася цілком з дому і почала скриватися з підпільникамизі свого села в полі в криївці. Ховалася з ними до цього часу, покиодин з них не пішов з повинною – Грузин Міша. Він привів більшовиків,які ці криївки здобули і повитягали решту їх (хлопців). В цей час ябула на полі і помагала одній тітці в’язати овес, коли побачила цевсе, втекла з поля.

19

Після цього я стрінула Синюк Гафійку – “Люба” (односельчанка),яка рівнож скривалася від більшовиків. Разом обидві пішли у відділУПА за санітарки. Опісля ми рішили обидві піти в с. Соснівку(Шумський р�н) до родини Люби й там переживати, бо в нашому селістав гарнізон. Так ми і зробили. Я найнялася на роботу в однієїстаренької бабці, а Люба мешкала у своєї родини. Там мипознакомилися з однією дівчиною Лєною з с. Борки [тепер Бірки](В. Дедеркали), яка рівнож переховувалася в однієї тітки недалеконас. Також часто до нас заходили місцеві повстанці. Там ми булипівтора року, бо більше, як рік у моєму селі стояв гарнізон. А коливиїхав, то й так не можна було в селі перебувати, бо за нами дужеслідили сексоти.

В м�ці березні 1947 р. ця Лєна пішла з повинною і всипала нас,що ми там перебуваємо. Отже ми залишили ці квартири, а пішли усвоє село, де кілька тижнів прожили спокійно. Коли почали питати вселі за нами більшовики, то тоді я з Любою розійшлась: вона знайшласобі місце в с. Вілії, а я пішла до знайомих в с. В. Фільварки, депереживала до останнього часу. Там мені допомагали в харчах місцевіповстанці, а особливо кущовий Вир. Часто я ходил[а] у своє село і доподруги Люби.

Дня, 12.7.47 р. було свято Петра. Я пішла в своє село до церкви.Коло церкви мені поштар вручив два листи від мого брата. Я з великоюрадістю відійшла в сад й почала читати. Не прочитала ще півсторінки,як побачила коло церкви більшовиків. Тоді я відійшла від церкви іпішла в поле. Незабаром здігнала мене Савчук Анна, яку більшовикинедавно випустили з тюрми, яка сказала до мене, щоб не втікати, бобільшовиків є лише трьох і будуть робити коло церкви збори. Дальшевона мені сказала таке: “Я була сьогодні в своєї тітки, яка казала мені,що в неї була Люба і переказувала до тебе через Мартоху (тітку), щобти прийшла підвечір до тітки Мартохи”. Я довго не роздумуючи,сказала, то ходім зараз, бо вже час.

Прийшли ми до хати тієї тітки Мартохи і почули якийсь мужеськийголос (в неї чоловіка нема, бо згинув на фронті). Коли ми підійшли додверей, то вони були зі середини замкнені. Я почала стукати в двері. Вцей час у хаті повстав рух, хтось ніби скривався. За якийсь час, тіткавийшла і відкрила двері. Увійшовши у хату, зараз, жартуючи, я їїспитала, якого вона кавалєра сховала. Вона відповіла: “Нащо тобізнати, не будь така цікава” – і в цей час вийшла з хати. Я, користаючиз нагоди, заглянула по кутках в хаті і на столі побачила папіроси і пачкусірників, які лежали під обрусом. Коли я це побачила, скоро закрила,бо до хати йшла господиня. Я сіла спокійно на лаві.

20

Через 10 хвилин до хати увійшов який[сь] мужчина, літ около 27,чорнявий, очі голубі, в черевиках, синіх штанах і синя рубашка, пошитавітрівкою, яка замикалася наздовж замком, волосся на головіпомервлене [скуйовджене] та засмічене, був без кашкета.

Увійшовши в хату, сказав: “Добрий день!” Я відказала, тоді він,розглянув[ся] по хаті й спитав господині, чи немає гребіня, бо вінхоче зачесатися. Господиня не могла знайти, тоді я дала свій гребінь.Він розчесав чуба й сів поруч мене на лаві. В цей час господиня подалаобід. Ми сіли всі троє (була Анна Савчук, з якою я прийшла,пополуднали й я збиралася відходити. Тоді він сказав: [“]Ви, подруго,не підете додому, бо я тут квартирую і, незнаючи хто ви, не можувідпустити вас до вечора”. Знаючи такий закон повстанців, я неопираючися, хоч і не знала докладно хто він є, залишаюсь чекативечора.

В розмовах, він ніби довідується, що я звуся Ганя, і каже: [“]Я чувтут про одну Ганю, яка скривається від більшовиків, чи це не ви будете?”Я, не знаючи, що на це відповісти, відрубала, а на що вам вона. Тодівін сказав, що йому дуже потрібно її, бо чув, що в неї перебувалаЛюся, яка згинула[,] і ця Ганя повинна знати докладно про її смерть.Коли закінчив говорити – тяжко зітхнув. Після цього я його запитала,чому він так інтересується нею. Він відповів, що це його сестра, і післяцих слів дуже заплакав. Казав, що організаційним людям не можнапро це знати, але він тільки мені одній про це сказав і, щоб я нікому неговорила.

Я, знаючи з оповідань Люсі, що в неї є брат у повстанцях,повірила, що то він, бо чи ж може чоловік зовсім чужий так щироплакати, як плакав він. Я йому розказала все про Люсю, що тількизнала аж до її смерті та причину того. Після цього він ще більшезаплакав, а накінець заспівав сумну улюблену пісню Люсі – і додав:“Отак колись співала моя Люся”. Це мене зовсім переконало, що він їїбрат, бо звідки може знати чужий чоловік, як Люся співала?

Далі в нас розмова зав’язалася жвавіша. Він почав розпитувати,чи я маю якусь працю в терені, чи стрічаюся з якимись друзями, чидавно бачилася з Притулою, або Богуном. Я відповіла, що вже дужедавно бачилася з цими повстанцями. Скоро буде рік часу. “Це дужепогано, що ви скриваєтесь від більшовиків вже 2 роки – сказав він, –а не маєте жодної праці в терені. Раз ховатися, то треба вжепрацювати для організації. Чи ви може не хочете працювати?” Явідповіла, що скільки могтиму і що могтиму – все буду робити. Тодівін сказав до мене: “Добре, якщо ви хочете, то я вам доручу роботуй переведу в другий терен, забезпечу квартирою і там вам буде

21

безпечніше від більшовиків і будете давати якусь користь дляорганізації”.

Я цим дуже зраділа, тому що вже буду мати якусь роботу іпритулок і не буду відірвана від своїх, як було до цього часу. Далівін мене спитав, чи я не маю якоїсь зброї. Я відповіла, що не маю.“А стрихніну маєте – спитав він, щоб на випадок чого було чимпокінчити життя?” Не маю нічого – сказала я йому. Тоді він сказав,що це дуже зле. “Знаєте, наші люди живими не здаються. А як би випокінчили своє життя?” Я відповіла, що покінчу, тільки щоб малачим. Катам я не здамся жива, буду втікати, поки не вб’ють. “Так, цегарно – каже він, але як дамо вам роботу, то дамо зброю абострихніну”.

Так ми балакали цілу ніч. Рано я сказала, що піду трохи в село,тоді господиня сказала, щоб я побула на господарці, бо вона їде доміста. Я осталася.

Вдень ми знову говорили обоє. Він розказував, що трохизахворів і тому його друзі залишили на кілька днів. Завтра вже будутьповертати назад, то я відійду з ними. “Якщо хочете до праці, – сказаввін, то на завтра вечір будьте готові, то відійдемо разом”.

Підвечір прийшла господиня з Крем’янця і щось довший час зним говорила в другій кімнаті та давала йому пачками папіроси.

Після цього він сказав мені йти додому, забрати речі, які маю, авечором в понеділок прийти назад до нього. Ми мали відійти. “Якщомене тут не буде, то заждете – сказав він, бо я сьогодні також відходжудо свого провідника, якому розкажу про вас все і тоді будем знатирезультат і завтра вам розкажу про вашу справу”. На тім мирозійшлися.

На другий день увечір я прийшла до тієї Мартохи, де вжезастала того мужчину. Він, привитавшись зі мною, сказав, чи я немаю кого знакомого на передмістях Крем’янця. Крім цього сказав,що вже все полагодив і за годину часу відійдемо. Я дуже втішилася.Знакомих на передмісті Крем’янця я не маю і сказала йому, що немав мене ніяких знайомих. Тоді він сказав, що дуже зле. “Але це дурниця– сказав він, я вас там познайомлю і будете деякий час тамперебувати. Вам буде дуже добре там, бо більшовики не роблятьтам ні облави, ні засідок”.

Через годину часу ми вдвох рушили в дорогу. Він був тільки знаганом, навіть не мав гранати. Коли я йому звернула увагу, що злебез довгої зброї, тоді він сказав, що ми підемо весь час полями, тонема чого боятися, а переходити часом вдень, то краще тільки знаганом.

22

Ішли ми весь час полями дуже осторожно. Зайшли в якийсь яр,з якого підійшли до хати. Він сказав мені, що ми вже на місці. (Де цяхата, я не знаю. Знаю тільки, що на передмісті Крем’янця, але назвипередмістя я не знаю. Якщо б вдень, я б потрапила до тієї хати, а такне знаю, чи потраплю). В хаті вже не світилося. Коли він постукавлегенько у вікно, в цій хвилині відчинилися легенько двері і ми увійшлидо хати. Вікна в хаті були закриті на темно. В хаті світилася електриката сидів один мужчина около 40 років, грубий, чорнявий, чуть лисо�ватий, низького росту, на лиці мав зморшки, вбраний по�цивільному,але чисто, взутий в чоботах (звичайних). Цей, що привів мене, сказав“нема нікого, тільки господар хати?” Цей, ніби господар хати, почавпитати, як нам ішлося, чи спокійно в терені та що чувати. Так,розмовляючи з ним, я помітила в нього під полою піджака нагана ів[]цей час заніміла, подумавши таке: господар хати таке питає, колонього є наган. Я стала безрадна серед хати. Вони обидва це запримі�тили. Зараз почали мене успокоювати, що вони не більшовики, асвої[,] та стали з мене насміхатися, що, мовляв, налякали добре. Цей,що привів мене звертався все до того лисого “друже провідник”. Цей,ніби провідник, десь вийшов на кілька хвилин. По короткому часівернувся і приніс вечерю, а мені приніс води, щоб я вмилася та помиланоги. Повечерявши, мене відвели в другу кімнату спати, а сам[і] щещось довго говорили. Опісля цей старий ліг спати, а цей, що зі мноюприйшов[,] щось довго писав (я не могла чомусь заснути і це всебачила).

Рано повставали. Я попрятала в кімнатах, причому голосноговорила. Цей старий звернув мені увагу, щоб я говорила лишепівголосом, а також не виглядати у вікна, чи виходити надвір. Казав,щоб держати цілковиту конспірацію.

Після снідання, яке подала господиня хати, цей старий десьвийшов і через півгодини часу повернувся назад з великим пакункомпаперу в руках, розложивши на столі сказав до мене таке: “Будемощось трохи читати, щоб не було скучно”, та став розкладати по столінашу національну літературу. Була там така література: “Ідея і чин”, “ЗаУкраїнську Державу”, “Повстанець”, “Перець” і інше. Також булалітература бита на машинці, якої заголовки не пам’ятаю.

Опісля приніс машинку і кличі менш�більш такого змісту (всіх непам’ятаю): “Смерть Сталіну і НКВД”, “Не дати ні одного кілограмазерна сталінським бандитам”, “Закопувати зерно”, “Не датисьвинищити нас голодом” і інші. Він почав бити на машинці ці кличі.

Пізніше цей старий прочитав декілька уривків з літератури і,звернувшись до мене сказав: “Ну, що ж, ще вагаєшся, ще не знаєш де

23

ти є. Я не можу тобі сказати хто я є, але мушу, тому, щоб тебезаспокоїти. Я є провідник з краєвого проводу, а це мій помічник” –вказуючи на того, що мене привів. Дальше каже таке: “Ми недавноприбули сюди, так що нас теренові друзі мало знають і ми також щемало знаємо терен та теренових друзів. Ми прибули сюди, щоб трохипідігнати роботу, а то тут слабо дуже йде. Тепер ми роботу пустимо вширшому масштабі, втягнемо до праці багато молодих хлопців ідівчат, які ще живуть легально, от тоді робота піде дуже добре, ароботи для всіх хватить”.

Після цієї розмови і цього, що бачила: машинка, література, кличі,пісні повстанчі, які вони обидва по�тихо співали – це мене такпереконало, що я цілком повірила, що це свої і почала з ними щироговорити про все, що знала, не скриваючи перед ними нічого.

Опісля він почав мене питати таке: “Ви, Ганю, ходите по селах, яктам у селах люди, чи ще держаться, чи не впали ще духом і чи є щемолоді хлопці, з якими можна буде щось робити; приміром, чизнайдуться такі, що зараз підуть в УПА і чи будуть добре битися збільшовиками?”

Я відповіла, що про всі села не знаю, але в тих, що я перебувала,то ще дуже добре держаться люди. Є тільки одиниці, що хотятьбільшовиків.

Далі він каже: “Схарактеризуйте мені кожне село зокрема: якстоїть, які є люди в селі, з якими можна працювати, а які є сексоти, таякі хочуть більшовиків”.

Я відповіла, що можу сказати тільки про своє село, а про інші, тоя не знаю докладно людей, а знаю декого і то тільки поверхово.

“Ну, то скажи про своє село, чи є там такі хлопці, що можнабуло б з ними повести працю добре в селі”.

Тоді я йому сказала, що такі хлопці є. Вже давно вони менепросять, щоб я їх завела у відділ, бо в них зброя є. До таких можназачислити: Котюк Григорія, Микомелу Григорія, Микомелу Юрка.

Сексоти – явні, це є: голова с/ради Лукащук Іларіон, Юцик Ів.[ан]та малярів онук – Юрчик. Тоді він мене спитав, звідки я знаю, що Юрчиксексот. Я відповіла, що не тільки я знаю, але знає ціле село, бо буловидно його роботу. Тоді вони обидва подивилися і сказали, що неможе бути, щоб Юрчик був сексотом. Далі цей старий сказав таке: “Ачи добре повстанці роблять, що вішають сексотів?” Я йому відповіла,чому ви мене питаєте, ви ж самі знаєте, чи добре, ви є провідник. Намою думку – кажу я, це добре, бо коли б їх не вішати, то до цього часуне можна було б перейти дороги. Тоді він сказав, що ще одного знаєв моєму селі сексота, який був комсомольцем ще за першої біль�

24

шовицької окупації – це Борщинський Віктор. Тоді я сказала, що ценеправда, що Борщинський є свій чоловік і то дуже конспіративний ібагато допомагає повстанцям. Це найкращий чоловік в селі. На цевони мені нічого не відповіли.

Так ми, перекидаючись словами, пробалакали цілий день.Увечері цей старий збирається десь відходити і каже: “Я іду до

своєї роботи, а завтра вечором може [на]відаюся, Ви тут держітьдобру конспірацію; бийте далі кличі та літературу” – попращав[ся] знами і відійшов. На[]відході спитав мене, чи я не маю жодної зброї,чи стрихніни, щоб у випадку чого покінчити зі собою. Я сказала, що немаю нічого. Тоді він приобіцяв завтра принести пістоля, і з цимвідійшов.

Ми залишилися удвох і лягли спати.Другого дня ми були тільки удвох з тим, що я прийшла. Нічого

такого ми з ним не говорили. Він бив на машинці кличі і літературу.Трохи читав мені літературу. Опісля спитав мене, як молодь держитьсяу с. В. Фільварках. Чи є там добрі дівчата, яким можна було б доручитироботу. Я сказала, що там мало знаю людей; знаю тільки добре тридівчини, а саме: Сяню, Надю і Ганю. Прізвищ їх не знаю. Більше нічогозамітного цього дня ми не говорили.

Увечері прийшов цей старий, щось довго обидва говорили вдругій кімнаті, опісля спитав мене, як я чуюся, і дав мені того пістоля,що попереднього дня обіцяв. Це був дуже маленький пістолик “шістка”,та спитав мене, чи я вмію ним орудувати. Я відповіла, що не вмію. Тодівін звернувся до того другого й сказав, щоб цей обов’язково мененавчив вдень. Після цього попращався і пішов, сказавши, що завтраприйде знову.

На третій день зранку, цей, що привів мене сюди, вчив мене якобходитися з пістолем та як його розібрати. В пістолі було 6�ть набоїв.Коли я вже вміла орудувати пістолем і вміла розібрати, тоді вінпопросив мене, щоб розповісти про своє життя від малих літ.

Я сіла й докладно все розповіла йому, а він усе писав. Після тогосказав, щоб я підписалась псевдом; я підписалась псевдом “Катя”.Що він писав – не знаю, бо цього мені не читав.

Після цього згадував в розмові про минуле, про деякихповстанців. Він питав мене про Руденка, Чубка, Прометея, Вира, Гонту,Юрка і інших. Про Руденка питав, чи знаю його і скільки має біля себехлопців. Я відповіла, що Руденка знаю дуже мало, бо бачила 2 чи 3рази і то вночі. В цей час хлопців з ним було около 30�ть[,] це разом зГонтовими, тому що тоді був і Гонта. Окремо не знаю скільки в Руденкалюдей.

25

Про Чубка я сказала, що знаю його дуже добре. Тоді він менеспитав, чи я знаю, що Чубко був у більшовицьких руках, там йогообмотали і з ним треба поводитися тепер дуже обережно.

Про Прометея спитав, чи я його знаю і де він зараз перебуває, тащо робить. Я відповіла, що знала його, але він вже згинув.

Про Вира спитав, як його здоров’я (він знав, що Вир ранений),та чи я не знаю через кого його можна відшукати. Конечно його требавідшукати, бо треба передати йому медикаменти, літературу та кличі.Я відповіла, що не знаю де його місця, чи криївки, але є одна дівчина,яка повинна про нього знати, бо коли мені було його потрібно, то язавжди його шукала через неї.

Про Юрка я сказала, що він дуже мені знайомий, був колись наДедеркальщині, тепер в Почаївщині. Я його недавно бачила вШпиколосах.

Опісля він сказав, чи я знаю, що Притула пішов з повинною. Тодія дуже застановилася і кажу ніби сама до себе: Притула пішов зповинною, це не може бути, це неправда. Тоді він засміявся і сказав:“Це я зажартував так; він тільки змінив своє псевдо”.

Дальше він мене спитав, чи я знаю ветеринара зі с. Вілії – Григораі що то за чоловік. Я відповіла, що це недобрий чоловік, не наш.

Після цього ми поговорили на різні вільні теми і жарти, а між тимвін мене спитав таке: “Чи не шкода вам так марнувати молодих літ, такцілий час жити й боятись людям показатись. Дивіться, сьогодні такмолодь веселиться, ходять в церкву, в кіно, в театр, вже є багатомолодих хлопців, які женяться[,] і дівчата, такі як ви, виходять заміж іт.д.”. Тоді я йому сказала, що це мені дуже обідно таке чути, якщо я разрішила піти такою дорогою, то я знала, що мене жде, і тепер за нічимне жалію.

Тоді він запитав: “А що буде, як революційна боротьба щепродовжатиметься два роки, то що ж тоді з вами буде”. Я відповіла,що над тим не думаю, що буде за два роки. В першу чергу требапережити. Після цього він вже нічого такого не говорив.

Увечері знову прийшов цей старий, щось обидва поговорили, атакож і зі мною пожартував трохи, та відійшов, сказав тільки, щоб мибули на слідуючий вечір готові до відходу.

Четвертого дня ми рівнож були тільки обоє з тим, що мене привів.Це була п’ятниця і [він] майже цілий день постив, та цілий день читавмолитовник, який там був раніше на столі.

Підвечір сказав мені, щоб я спакувала літературу і кличі, бовечором підемо до Вира. При цьому сказав до мене таке: “Ви, правда,і не думали, щоб тут на передмісті, під носом НКГБ так можна

26

пересидіти спокійно”. Я відповіла, що ніколи навіть не могла подуматитакого, та при цьому додала: а я дурна втікаю аж на Шумщину в Соснівкуй там ганяються за мною босяки. А тут спокійно можна переживати.Тоді він мене запитав, в кого я перебувала в Соснівці, та при цьомусказав, що в нього є також знайомі там люди. Я йому сказала, щонайбільше перебувала на хуторі у Павлюк Гапки та Горковчук Євки.Тоді він запитав, чи це добрі люди, чи можна коли�небудь перебути зодин день в них. Я відповіла, що це 100%�ві жінки, а в Гапки можнаперебуть, бо в неї є криївка на полі в картоплях. Вона не є велика, алехлопці: Стьопа і Міша часто в ній сиділи. Тоді він сказав, що цих двохдрузів знає.

Підвечір ми готувались в дорогу. Він чистив автомата, а япакувала в торбу літературу та кличі. Коли закінчили свою роботу,чекали старого.

Увечері, як тільки присмеркло, прийшов старий і сказав, щоб мище скоро повечеряли, бо час нам вже йти. Ми скоренько повечерялиі рушили втрьох в дорогу. Спочатку йшли полями, а опісля вийшли нашлях і йшли шляхом аж у М. Фільварки. Не доходячи до села, околопівкілометра, ми побачили на шляху якийсь рух. Тоді ми всі троєзіскочили набік і старий запитав “хто йде!?” Рівночасно з противноїсторони відізвався голос “хто йде!?” Тоді старий запитав ще раз “хтотам такий!?” Звідтам відповів – “Славко”. Тоді старий сказав, що він єпровідник з краєвого проводу, після чого ми зійшлися. Старийзапитав, куди ідуть. З тієї групи ніби Славко відповів, що йдуть з півдняу ліс. Тоді старий сказав, щоб вони вернулися з ним, він полагодитьдеякі справи й опісля підемо разом на північ. Ця групка завернуласяназад і ми вже разом увійшли в село. В цій групці було около 10�тьлюдей.

Прийшовши в село М. Фільварки, всі залишилися на дорозі, а язі старим пішли до Сяні, щоб відшукала Вира. Сяня спала в стодолі.Туди я пішла сама, розбудила її та сказала їй як мається справа, що зімною є крайовий провідник і хочеться бачити з Виром. Він має йомудати медикаменти, кличі і літературу. Тоді вона мене запитала, чи ядобре знаю, що це свої, а не більшовики. Я її запевнила, що це такисвої. Тоді вона сказала, що підемо до сусіди, він там повинен бути, аякщо немає, то я не знаю де. Ми обидві і з нами старий пішли туди, демав би бути Вир. Я зі старим заждали на дворі, а Сяня пішла питати.Коли Сяня пішла до хати, то старий мене запитав, чи вона (Сяня)належить до організації. Я відповіла, що ні, тільки так допомагаєповстанцям, своя дівчина. В цей час Сяня вийшла з хати і сказала, щоВира нема, та вона не знає, де його шукати.

27

Після цього ми вернулися до гурту. Старий відкликав цього нібипомічника і сказав, щоб ми обоє йшли на стару квартиру, бо тамзалишилася машинка і матеріали не попрятані і нічого господиня незнає про це, а він залишиться з хлопцями в селі, бо Вир напевно думає,що це більшовики, й тому не хоче показатися. “Вдень якось з нимсконтактуюся” – сказав старий. “Ви йдіть і робіть дальше свою роботу:бийте кличі і літературу[”].

На тім ми попращалися. Старий залишився в М. Фільварках, ами обоє відійшли на свою стару квартиру. Вже світало як прийшли.Ми скоренько полягали спати й спали майже до полудня. В полуденьприйшла до нас, як він казав, зв’язкова, принесла йому грипса. (Вонаі в попередні дні приносила і відносила грипси. Це молода дівчина,літ 18�ть, середнього росту, русява, кликав її Ніною, а мені говорив,що це сестра господині, в якої ми на квартирі. Бачила я її дуже часто,що вона в цієї господині щось робила). Цього дня він не відписувавнічого, а тільки щось її сказав усно.

До вечора ми майже нічого поважнішого не говорили. Тільки вінчитав літературу та різали папір.

Увечері прийшов старий і я зараз запитала його, чи бачився зВиром. Він відповів, що бачився і все в порядку; налагодив зв’язок іоце вертаю звідтам. Вступив до вас, щоб повідомити як маєтьсясправа, та зараз відходжу, бо там надворі ждуть мене друзі. На відходіщось ще поговорив з цим другим і відійшов.

Шостий день також пройшов без змін. Робили все це, що йпопередніми днями.

Підвечір сказав до мене (цей, що мене привів), що ми сьогоднівідійдемо з тієї квартири. “Я вас переведу на другу квартиру, бо разомнам не личить. Ви ж дівчина і може мене, як мужчини, в дечомусоромитеся. Отож вам самі[й] буде найкраще”.

Увечері прийшов старий, ми саме вечеряли. Він спитав, чи мивже готові до відходу. Ми сказали, що готові, тільки ще повечеряєм ійдем.

Повечерявши, я зі старим вийшла, а цей, що був зі мною цілийдень, залишився в кімнаті, сказавши до нас “ідіть, я вас дожену”. Такми зійшли стежкою вниз. Тут ми перейшли через вулицю поперек ідалі пішли стежкою. Старий держав мене під руку й так ми пішли.Коли ми зблизились до другої дороги, я запримітила автомашину іспитала його, що то є. Він відповів, що це нічого, “то якісь спекулянтипривезли щось до господарів міняти. Там воєнних коло авта нема”.Тоді я почала порпатися коло свого пістоля. Він це помітив і сказав,щоби була спокійна, бо він щойно тудою переходив і бачив, що це

28

спекулянти. Коли ми підійшли метрів 10�ть до машини, він цмокнуві мене хтось зловив з�заду за руки, а старий в цей час каже: “Що вивід нас хочете, в мене є документи”. І так, непускаючи мені рук, завелив габіну [кабіну] до машини. Старий сів і взяв за керівницю, а цейдругий держав мене за руки. При цьому цей старий гукнув до когось:“Слыш, талкни машину” і відтак ми рушили в дорогу. Куди ми їхали іскілько, я прямо зі страху не пам’ятала. Зупинилися ми біля великогобудинку, тут, не пускаючи мене рукою, вивели мене з машини і повелив будинок. Там довго йшли ми коридорами і по сходах, аж нарештізайшли в кімнату, в якій сиділо за столом двох мужчин: один високогоросту, рижуватий, рябий, сухий, у воєнному одязі, але без відзнак;другий був вбраний по�цивільному і писав на машинці. Коли миопинилися в хаті, старий вийняв у мене з к[и]шені пістоля і посадивмене на лаві під стіною, кажучи: “Ну, що, Ганка, є тут твої друзі, –дивись. Знаєш де ти тепер і хто я такий?” Я відповіла, що де я вже є,знаю, але хто він такий, не знаю. Тоді він сказав: “Ти чула про такогоКравченка? Оце я, слідчий МГБ Кравченко. Тепер вже знаєш?” Явідповіла, що знаю, а при цьому задивилася на стіну, щось думаючи.В цей момент Кравченко сказав до мене: “Що, дивишся чи нема тутБандери, або Мельника?” Я відповіла, що тут вони не мають чогобути. Опісля Кравченко сказав таке: “Слухай, Ганка, – довго ми затобою шукали й питали, а Сорокін аж у Почаїв їздив,щоб тебезловити (при цьому він засміявся), але не міг зловити. Не знали михто ти і яка. Тепер знаємо навіть більше як треба, і бачиш сама, що тивже у нас. А скажи мені, де твій брат?” Я відповіла, що він знає де мійбрат, він же сидить в тюрмі. Тоді Кравченко продовжував далі: “Він унас і ти у нас; він заблудив і попав до нас і ти, блукаючи вже два роки,також попала до нас. А за що? За те, що повірила у бандитську брехнюза Самостійну Україну, якої ніколи не було і бути не може. А зрештою,хто її зробить? Ти ж сама бачиш скільки ще залишилося бандитів. Чиж можуть вони щось зробити Радянському Союзові? Зовсім нічого ініколи. От скажи мені, що ти за два роки злого зробила для нас?Зовсім нічого, так і інші бандити нічого не зробили. Вони тількискриваються від нас, але ми їх поволі всеодно понищ[и]мо. Мизнаємо, що бандити тебе обдурили, як обдурили багато інших дівчат.Однак багато з дівчат вже побачили, що вони заблудили й прийшлидо нас з повинною, а ми їх направили на правдиву дорогу. Тепервони ходять по волі, живуть розкішно та працюють з нами.Наприклад, подруга Іскра чи Дарка та багато їм подібних. Не такі, якти біднячка, зовсім наша людина, тільки заблудила. Скажи мені, чине досить тобі бідувати? Ти ж з самого малечку бідуєш, ти ж сирота,

29

чи ж треба тобі ще більше бідувати? Думаю, що вистарчить. Тистратила здоров’я, ти хвора, а чому і за що? Знаєш, ми тебе малинагоду не раз застрілити, коли ти втікала, однак ми жаліли тебе, бознали, що ти бідна й несвідома своєї роботи. Так, Ганка, – робила тидля СБ, а тепер повинна ще для МГБ. Ну, як, – згідна з тим? Будешвидавати нам бандитів?” Я відповіла, що буду робити все, щоприкажуть.

В той час увійшов до кімнати ще один воєнний, в жовтих погонах,а на грудях мав багато орденів і медалів. Він звернувся до Кравченкасловами[:] “Ти хочеш, щоб Ганка тобі видавала бандитів? Де ж такастара бандитка може тобі видавати. Вона ж боїться гріха. А пусти її –тільки будеш бачити. Вона зараз так і полетить до своїх “друзів”. Прицьому звернувся до мене: “Думаєш, що як ми тебе пустимо і ти небудеш з нами робити, то це все пропаде? Ні, ми знову тебе зловимо.Не за місяць, то за рік, але зловимо. А тоді ми вже будемо знати, що зтобою зробити. Коли б ти навіть і пішла від нас і зовсім не приходила,то всеодно бандити тебе скоріше зловлять як ми і задушать. Ми такзробимо. І гріх? Невже ж ти, Ганка, думаєш, що за бандита буде гріх?Ніколи! Бо чи ж може бути гріх видавати владі такого бандита, щодушить людей. Подивись, Ганка. Чи добре вони роблять, що за�б[и]рають батька чи матір і думають, лишаючи сиротами маленькихдітей, як�от, наприклад[,] Гапчиного ві[т]чима, або голову с/ради зіс. М. Фільварок?”

Після цього знову почав говорити Кравченко: “Бачиш, Ганка, якми з тобою поводимося. Не б’ємо, не ругаємо, а хочемо з тебезробити чесну дівчину, яка послужила б ще на славу свого народу. Титут побудеш у нас ще кілька днів, розкажеш все, чого ще не сказала,поведеш і покажеш всі місця, в яких ти перебувала, а ми за той частебе проінструктуємо і доручимо роботу, дамо вказівки, дамо людейдо помочі, переведемо в інший район, де бандити тебе не будутьзнати і ти там будеш працювати для нас; будеш розвідувати в когоперебувають бандити і будеш повідомляти нас через наших людей,яких ми тобі доруч[и]мо, чи через умовлений пункт. Також дамо тобіпсевдонім, яким ти будеш підписуватися на доносах. Коли будешдобре працювати, то забезпечимо тебе і твою сестру. Я думаю, що типовинна добре працювати. Коли ти змогла два роки скриватися віднас, то потрапиш спритно і це робити. Тут знаєш, Ганка, з ними всімане договоришся (показуючи на присутніх). Той буде правити своє,той своє, а так ми підемо до мене на квартиру обоє і там дого�воримося про все, завтра поїдемо, ти покажеш в кого перебувала івсе інше”. Я відпов